<< Главная страница

Сонети



Категории Володимир Самiйленко ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/
1889р.

Оригинал I Я не Петрарка — ти ж нова Лаура, Ти, може, краща, нiж вона була, Ти грацiï сама ще додала До чарiв, що дала тобi натура. Куди б ти тiльки в хату не ввiйшла, Зникає всiм iз чола тiнь похмура, Яснiшає душа, смутна й понура, Йде геть журба, що душу облягла. Так сонце пiсля хмарноï години, Коли на землю кине промiнь свiй, - Радiють люди й звiрi, а рослини З'являються в барвистостi новiй. Моє ти сонце! Як i в сi хвилини, Свiти повiк менi в путi моïй. II Коли б твоєï вроди не хвалила Моя невдатна Муза, то з того Для образу чудовного твого Моя недбалiсть слави б не зменшила. Нехай би навiть людськiсть онiмiла I слова не могла сказать свого, Твого iм'я доволi одного, Щоб зараз же тебе пiзнав люд! Мила I гарна ти, що й кращоï нема, I мiж людьми ласкавiша всiма. Нехай же буду я твоïм поетом: Я з Музою — зберем ми сили всi, I впевним люд ми лагiдним сонетом, Що вмiєм вiддавати честь красi!
Сонети


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация